Едуард ЛЕОНОВ

Кримська республіканська організація Всеукраїнського Об’єднання «Свобода» запрошує всі патріотичні політичні сили до широкого обговорення та впровадження узгодженої програми.



Преамбула. Проблематика.

На відміну від вигаданих проблем Півострова, на кшталт «мовної», чи ефемерної «специфіки регіону», Крим дійсно має кілька справжніх особливостей, що суттєво ускладнюють інтеграцію регіону в Українське державницьке середовище.

Коло цих проблем можна окреслити основними факторами:

1. Складна політико-демографічна складова суспільства.
• Тут ключовим фактором є те, що протягом лєнінсько-горбачовської окупації відставники московського КГБ, МВД та інших каральних органів, виходячи на пенсію, одержували квартири у Криму та переїжджали сюди жити. На пенсію вони виходили у 40 – 45 років. Таким чином сучасне кримське суспільство значною мірою сформоване зі свідомих ворогів української державності та членів їхніх родин. Вплинути на цих людей неможливо. Для цих людей визнати українську державність означає визнати власну злочинність. Для них та членів їхніх родин таке неймовірно і суперечить інстинктові самозбереження.
• Друга категорія – люмпени з російської глибинки, яких батогом та пряником зганяли у спустошені депортаціями кримські поселення. Переважно це декласовані у російських дєрєвнях елементи неспроможні себе прогодувати та члени їхніх родин, що носять тепер клеймо «русскоязичноє насєлєніє». Вони складають соціально небезпечний прошарок сільської частини населення Криму.
• Третя група – вихована в умовах нігілізму молодь, яка звикла до легкого заробітку під час курортного сезону та знаходиться під безконкурентним ідеологічним впливом промосковських шовіністів-ретроградів, що пояснюють: «Саме московські туристи є головним джерелом легкого і стабільного (читай – «сезонного») заробітку!».
• Четверта група – так звані «репатріанти». Це у переважній більшості люди кримськотатарського та циганського походження, які народилися, виросли та одержували освіту й виховання у Середній Азії (найчастіше – Узбекистан)

2. Складне геополітичне становище. Основною проблемою тут, як не дивно, є не територіальний чинник, а комунікаційно–інформаційний. Росія виглядає для пересічного кримчанина доступною, близькою та щирою. Україна має мовний бар’єр, Польща – митний, Туреччина – релігійний… Континентальна Україна виглядає більшим «закордоном» ніж Росія.

3. Складні історичні умови. Не побутує відчуття історичної спільності з континентальною Україною та українським народом, натомість активно мусується московсько-шовіністична історична концепція.
4. Етнорелігійний фактор. Кримськотатарська проблематика є серйозною розмінною картою кримської політики. До 90% політпроектів базується тут на антитатарських та антимусульманських чинниках. При цьому українські державотворці спозіційовані як націоналісти, а промосковські сепаратисти – як інтернаціоналісти.

Результатом існування цього кола проблем і став феномен кримського сепаратизму.

Для подолання негативних наслідків та для усунення самих передумов подібних проблем необхідно реалізувати довгострокову програму інтеграції кримської частини українського суспільства у загальне державницьке середовище.


Концепція.

Для якісної підготовки та реалізації програми необхідні інструменти:

1. Методологічна підтримка – науково-практична група експертів, що активно реагуватимуть на зміни обставин реалізації проекту.

2. Розгалужена мережа громадської дії – всекримське громадське об’єднання «Український дім» з прив’язкою до кожного населеного пункту Кримського півострову.

3. Об’єднаний медійний ресурс на рівні районних й обласних (республіканських) ЗМІ та мережі дружніх Інтернет-сайтів.

4. Адміністративна мережа сприяння в органах державної виконавчої влади, інтегрована в органи місцевого самоврядування (оптимальний варіант – окреме управління/департамент/відділ у системі освіти та науки; можливо вже існуюча структура в системі Держкомінформу – Всеукраїнський інформаційно-культурний центр в АРК

5. Політичний центр активності – партійні структури державницького вектору, як носії ідеології у виборних органах місцевого самоврядування та джерело законодавчої ініціативи.

6. Політична воля керівництва Держави, втілена у затвердженій програмі та необхідному оперативному законодавчому супроводі процесів.

Загальна схема

1. Перехід від великодержавного промосковського шовінізму до місцевого «кримського шовінізму» з подальшим прогресом у бік патріотизму, де ключовими тезами буде:
• Історично народи, що населяли Крим, були пращурами сучасної української нації (про це свідчать численні археологічні знахідки та історичні згадки у достовірних джерелах).
• Крим – колиска української державності, бо з Криму пішло хрещення, яке об’єднало східнослов’янські племена.

2. Прищеплення ідеї повернення з формату Автономної Республіки до формату Області з адміністративними особливостями, окремо прописаними в Конституції.
• Апелювання до прагматичних чинників – зменшення бюрократичного апарату, полегшення системи місцевого самоврядування тощо
• Розповсюдження серед людей середнього віку ідеї «Я народився у Кримській області Української РСР, і все тоді було добре!»
• Роз’яснення підвищеної небезпеки агресивного сепаратизму, що провокується штучно створеною проблемою автономізації. (найпопулярнішою серед пересічного населення тут є «загроза кримськотатарської національної автономії»)
• Через політичні сили – визнання автономії у складі унітарної держави – неконституційною.

3. Залучення широких українських бізнесових та громадських кіл до інвестування у Крим (як фінансового так і ідеологічного)
• Створення на базі громадських організацій (з бюджетним датуванням) структури представницьких офісів Криму в усіх обласних центрах України. Через ці офіси доноситься інформація про можливості міжрегіональної співпраці.

4. Закладання ґрунту проукраїнського мислення через систему народної освіти
• Парадоксальний крок – оголошення з боку української влади прагнення надати всім бажаючим школам офіційного статусу шкіл з російською мовою викладання (в результаті зніметься суттєвий відсоток політизації питання; російська мова поступово почне набувати статусу іноземної)
• Введення тимчасового Департаменту з питань освіти національних громад в Міністерстві освіти та науки Криму
• Поступова реорганізація Міністерства освіти Криму в Головне управління освіти та науки України в Криму, базуючись на Конституції України.
5. Допомога та штучне стимулювання частини російської діаспори, яка беззаперечно визнає Українську державність.

6. Налагодження безперешкодних інформаційних каналів з континентальною Україною та західними сусідами
• На першому етапі – створення україномовної інформагенції з приоритетними можливостями розміщення кримських інформматеріалів у загальнонаціональних ЗМІ, зацікавлення місцевої інформеліти у створенні україномовного продукту.

7. Перехід у літературознавстві від концепції «Українські письменники Криму» до концепції «Кримські письменники України». Аналогічний підхід і у інших галузях.

8. Ретельна підготовка протягом 2007-2010 років до формування у Радах всіх рівнів у Криму державницьких фракці та між фракційних депутатських груп.

Першою новою хвилею кримських виборців-державотворців у 2009-2011 роках стане покоління 14-16 річних підлітків формату 2007 року. За простими математичними підрахунками – це щороку 2-3% нових виборців.

Відмінністю концепції є не прагнення переконати старе покоління любити Україну, яку вони ненавидять, а виховати нову генерацію патріотів, одночасно лібералізуючи старе середовище.

Безкоштовний державний освітній заклад – школа повинен стати ключовим інструментом у виховній роботі. Кожна з 600 кримських шкіл повинна одержати шефа-побратима в регіонах України з переважно патріотичним населенням. Культурні обміни та гостювання мусять стати головною формою відпочинку учнів.

Таким чином, взявши за основу п’ятирічний проект «перша хвиля», можна виходити на довгострокову програму інтеграції в українське суспільство його кримської частини.

Голова Кримської Республіканської організації
Всеукраїнського Об’єднання «Свобода» Едуард Леонов

09.02.2007р.